"А на тих рушниках земля рідна моя" класний керівник Кічук Н.В.
| 03.02.2011, 22:56 | |
| Мета: Познайомити учнів з естетикою побуту українців, з традиціями та звичаями українського народу, пов’язаними з рушником; сприяти розвитку у підростаючого покоління здібностей сприймати прекрасні скарби; прилучати юнацтво до світу краси; виховувати відчуття прекрасного; любов до українських оберегів, символів, які є невід’ємною частиною нашої культури. (Свято проводиться в музеї) Обладнання: Святково прибрана кімната, вишиті рушники, серветки, фартушки, хустинки, керамічні вироби, фонограми. Вчитель: Від щирого серця до себе у гості Запрошуємо вас! З нами порадіти, дещо придбати В цей нелегкий час: «На рушник станем», В хату завітаєм з вами ми разом В хату – світлицю, що нас зустрічає Маминим теплом. В-1 З давніх - давен нам відомо, що дерево життя - це гілочка з трьох листочків. Перший листочок – це символ минулого, другий – сучасного, а третій – майбутнього. Щоб вірно орієнтуватися в житті, щоб бути освіченими людьми пропонуємо сьогодні подорож до минулого, щоб краще зрозуміти сучасне і, можливо, передбачити майбутнє. В-2 Рушник відомий ще з християнських часів. Його приносили в жертву богам, використовували в обрядах, рушник виконував роль ікони, до нього молилися. В 1 Українці люблять все гарне. І основним призначенням вишивки є оздоблення, прикрашання оселі та одягу. Споконвіку українські жінки та чоловіки свято шанували вишиту сорочку. Наші пращури вірили, що вона захищає людину і від негоди, і від ворожих сил. В-1 Спробуйте пригадати, які вислови побутують на нашій українській землі, пов’язані з сорочкою. • Як неділя, то й сорочка біла. • У кого мати рідненька, у того й сорочка біленька, і голівонька біленька. • Нема нічого милішого від сорочки, у якій мама народила. • Починали шити сорочку у чоловічий день, краще в четвер, бо як почнеш у середу, вона не гарна буде. • Не можна залишити вузол на вишиванці, бо сорочка довго носитиметься і чоловік сердечно любитиме. Найдавніші рушники вишивалися узорами – символами, кожен з яких щось означав: Хата без рушника – що сім’я без дітей, говорили в народі. І в кожній оселі їх було багато. Вчитель: Для проведення весілля нашим прабабусям доводилось виготовляти до сорока різних рушників. Найбільш головними вважалися п’ять рушників: рушник під коровай, для перев’язування рук наречених, для прикраси ікони нареченому і нареченій і рушник, на який ставали молоді під час вінчання. Символізує цей рушник хмарку, на якій молода пара піднімається в Царство небесне, щоб отримати благословення. Споконвіків приготування весільних рушників вважалося головним обов’язком нареченої. Це робилося не тільки для того, щоб надати можливість дівчині заявити, яка вона вишивальниця. Рушник предками сприймався не як прикраса, а як полотно, на якому червоною ниткою відображалося минуле, сучасне і майбутнє. До того ж вважалося, що, вишиваючи рушник, дівчина програмує своє сімейне щастя. Тому прийматися за роботу дозволялося лише з добрими думками і настроєм. В перервах обов’язково треба було промовляти молитву. Існували особливі вимоги і до полотна рушника: воно повинно було бути суцільним і не мати різаних країв. Згідно повір’ю, нитка, яка тче полотно, - доля, яка не повинна обриватися. Так як весільний має велику символічність, особливі вимоги завжди були і до змісту вишивки. Перш за все узори повинні розташовуватись по краям і займати не більше третьої частини полотна. Середина обов’язково повинна бути чистою. Вона символізує космос, а вишиті краї – нареченого і наречену, які прагнуть один до одного і на їх шляху немає бути перешкод. Ще важливо присутність на полотні зображення хреста – символу єдності батьківської і материнської енергії. Багатьох людей цікавить: а що робити з рушником після церемонії? Однозначно, рушник – першу сімейну реліквію – треба зберігати. Ні в якому випадку свій весільний рушник не можна дарувати. Він може бути переданим тільки дітям. Раніше рушники діставали на свята і вішали за ікони в надії, що в сімейне життя повернуться трепетні почуття і ніжність стосунків. ПІСНЯ ПРО РУШНИК Андрій Малишко Рідна мати моя, ти ночей не доспала, Ти водила мене у поля край села, І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала, І рушник вишиваний на щастя дала. І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала, І рушник вишиваний на щастя, на долю дала. Хай на ньому цвіте росяниста доріжка, І зелені луги, й солов'їні гаї, І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка, І засмучені очі хороші твої. І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка, І засмучені очі хороші, блакитні твої. Я візьму той рушник, простелю, наче долю, В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров. І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю: І дитинство, й розлука, і вірна любов. І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю: І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов. Рушник на весілля, традиції весільного рушника В – 1 В Україні рушнику з давніх-давен відводилась значна роль в багатьох народних і особливо весільних обрядах. В – 2 «Рукобитний рушник» був самим великим і гарним, його дарували нареченому від батьків нареченої після сватання як знак згоди на шлюб. Дівчина вишивала рушники для сім’ї свого обранця, їх потім використовували під час весільної церемонії. В – 1 У свідків присутність рушників була обов’язковим, дружка пов’язувала їх хрест-нахрест. В – 2 Готувались спеціальні «благословенні рушники», якими батьки прикрашали ікони для благословення своїх дітей перед вінчанням. В – 1 Це були гарні розшиті рушники, багато вишивки було червоного кольору. В – 2 Під час вінчальної церемонії свідки простеляли білий «вінчальний рушник», на який ставали наречені. В – 1 потім священик перев’язував руки наречених «союзним рушником», що символізував духовну силу, прив’язаність, єднання. Це був рушник із рослинним орнаментом з написом «Злагода і кохання». В – 2 Після вінчання, шлюбної церемонії батьки зустрічали наречених з весільним короваєм, який лежав на «хлібосольному рушнику» з вишитою парою жайворонків або голубів, що символізували щасливих і закоханих молодих. Вони були вірні по відношенню один до одного і в подальшому сімейному житті. По боках на рушнику вишивалися квіткові і рослинні орнаменти, як побажання благополуччя і процвітання. В – 1 Взагалі, всі весільні рушники були двосторонніми: одна сторона для нареченого, а інша – для нареченої з відповідною символікою. Не дивлячись не те, що зображення могли бути різними, але вони розташовувались симетрично з однаковою кількістю символів і розмірів. В -2 Вишивка йшла в три поверхи: 1 – дерево роду, де зображувалися птахи, 2 – побажання молодим, 3 –берегині, чоловіча і жіноча символіка, ініціали молодих. Вчитель: Власне сватання являло собою усталений спектакль, при чому він міг різнитися залежно від села. Усі знали свої ролі та розуміли про що йдеться, коли старости пізно ввечері заводили розмову про куниць, корівок, мисливців та бичків. Приходячи ввечері в обійстя дівчини, свати стукали у вікно хати або у двері палицею, і вже по цьому стуку можна було їх розпізнати. У XVIII столітті цю палицю давав їм хлопець як символ того, що наділяє їх повноваженнями представляти його у цій хаті. Навіть якщо батьки вже знали, що мають прийти свати, вони не подавали виду, ніби й гадки не мали, що відбувається. На прохання впустити казали щось на зразок: «Та хто знає, що ви за люди, чого добиваєтеся. Ніч надворі — хто відає, чи добрі ви, чи злі». Але ж, порадившись, сватів впускали. У сватів із батьками міг відбуватися, наприклад, такий діалог: (інсценізація ) — Кланяємося вам хлібом і сіллю, — кажуть свати. — Спасибі за хліб і за сіль. Проходьте й сідайте. — Да тут не так, щоб сідати, коли б чого пошукати. — Ой, ви недобрі люди: просилися ночувати, а вже думаєте нас грабувати. — Добрі – недобрі, дайте-нам пошукати куниці, що ховається під солом’яні копиці. — Де ж таки ви чули солом’яні копиці? Слава Богу, сей рік жито вродило – усе в’язали в снопи, а сіно в копиці гребли. — Дозвольте пошукать-таки – не куниці, дак лисиці, а ми знайдемо в солом’яній копиці… та у нас іще тут надворі люди є, – кажуть свати і, відчиняючи двері в сіни, кличуть молодь та самих закоханих, — ідіть-но сюди! — Чи віддасте за нашого Івана свою дочку? Пройди, лишень, Іване по хаті. Побачимо чи не кривий, чи не горбатий, чи не сліпий та не безокий. Потім вони звертаються до батька: - А що, свату, вподобав нашого парубка? А наш парубок вашу дівку вподобав. Да й кажіть уже – докіль воду варить, пора й лад робить. Рішення приймала дівчина. Якшо дівчина була згодна, то злазила з і ніби роздумуючи, починала колупати піч. Батько кілька разів повторював запитання дівчині і дівчина виголошувала відповідь. Після того як була виголошена відповідь, на знак згоди дівчина мала в’язати сватів рушниками (або просто підносила їм хліб), а своєму коханому, відтепер — нареченому, подати хустку. Перед цим її батько, жартуючи, казав: «А що, дочко, в нас і рушників нема, може, нічим старостів пов’язати, може, ти нічого не придбала?» Через якусь мить дівчина з’являлася зі своїм вишитим добром. Приймаючи рушники, старости низько вклонялися і дякували батькам, що «дочку рано будили, доброму ділу вчили», і дівчині — за те, що «рано вставала і хороші рушники придбала». Після цього нерідко починалося обговорення посагу та інші важливі весільні справи, адже вважалося, шо справа вже вирішена. (Звучить пісня «Уукраїночка») - Пам’ятайте, що завжди цінуватимуть людину, яка творить красу і передає цю красу нащадкам . Цінуйте гарне, творіть красу самі та примножуйте славу Україні! | |
|
| |
| Переглядів: 2281 | Завантажень: 0 | Коментарі: 3 | | |
| Всього коментарів: 0 | |