Психолого-дидиктичні характеристики, що забезпечують

особистісно орієнтовану спрямованість уроку.

1.Формування і стимулювання суб’єктної позиції учнів:

- створення ситуації вибору;

- організація індивідуальної діяльності з осмислення й опрацювання заданого матеріалу;

- стимулювання учнів до вибору і самостійного використання різних способів виконання завдання;

- пріоритетність індивідуальних і самостійних робіт.

2. Створення умов для вияву і розвитку індивідуальності, самобутності і унікальності учнів:

- опора на суб’єктний особистісний досвід учнів;

- активне схвалення оригінальності, своєрідності пропозицій і думок учнів, їх висновків і оцінок;

- застосування завдання, що дозволяють учням самому вибрати тип, вид роботи з навчальним матеріалом;

- формування уважного, позитивного ставлення до думок інших;

- створення ситуацій, що дозволяють учням виявити власні здібності, можливості, інтереси.

3. Орієнтація на формування навчальної діяльності учнів, а не на передачу навчальної інформації:

- розвиток мотиваційної сфери учнів;

- створення умов для засвоєння учнями компонентів навчальної діяльності: навчального завдання, навчальних дій, самоконтролю і самооцінки;

- підвищення ступеню самостійності в навчальній діяльності;

- заохочення виявів учнями ініціативи й активності в освітньому процесі

4. Знання і урахування психофізіологічних особливостей учнів:

- використання прийомів внутрішньої і зовнішньої диференціації

(Диференціацію розрізняють як внутрішню і зовнішню. Внутрішня диференціація - це розподіл дітей усередині класу на групи за рівнем їхнього інтелектуального розвитку. Зовнішня диференціація - це розподіл учнів на основі не тільки інтелектуального розвитку, але і по інтересах до якого-небудь виду діяльності, до предмета. Зовнішню і внутрішню диференціацію можна спостерігати паралельно.);

• вибір методичних прийомів, типу (виду ) уроків відповідно до вікових особливостей учнів;
•  використання тренувальних і проблемних завдань різного рівня складності;

-          забезпечення дозування допомоги дорослих учням (відповідно до зони найближчого розвитку) Відомий російський психолог Л.С. Виготський своє теорією доводить, що розум будь-якої людини має дві зони розвитку:

Перша зона А – це зона актуального розвитку. У цю зону потрапляють завдання, які людина може виконати сама без допомоги вчителя.

 Друга зона В – це зона найближчого розвитку. Сюди потрапляють завдання, які дитина сама виконати не може, але може з ними впоратися з допомогою вчителя. Зона найближчого розвитку, - це зона “наступного дня”. Те, що сьогодні є зоною найближчого розвитку, завтра у процесі навчання повинно стати зоною актуального розвитку.

5.Орієнтація на розвиток внутрішніх мотивів навчання; стимулювання і становлення власного ( особистісного) сенсу навчання:

- орієнтація учнів на освоєння процесу навчання;

- навчання ціле створенню;

- створення ситуації успіху;

- допомога в усвідомленні мотивів власних дій, поведінки, діяльності;

- створення ситуації морального вибору.

6. Організація розвиваючого простору; орієнтація на розвиток пізнавальних (інтелектуальних) здібностей:

- постановка і організація вирішення проблемних ситуацій;

- заохочення творчої активності учнів;

- орієнтація на розвиток інтелектуальних умінь, а не тільки на запам’ятовування навчальної інформації;

- використання сюжетно-рольових ігор, елементів тренінгу, аналіз ситуацій або їх моделей;

- різноманітність використовуваних методів і прийомів діяльності;

- підвищення частки навчальних завдань творчого характеру.

7. Формування емоційно-цілісного ставлення до світу, пізнання, себе:

- створення позитивного емоційного настрою на роботу всіх учнів протягом уроку;

- формування досвіду і прагнення визначати власне ставлення до явищ, подій, людей;

- прагнення до збагачення освітнього процесу позитивними емоціями ( сприятливий психологічний клімат, доброзичливість);

- формування прагнення до досягнення успіху, а не на уникнення невдач;

- створення ситуацій причетності учнів до суспільно корисної діяльності.

8. Організація рівноправного партнерського спілкування в навчальній взаємодії:

- пріоритет діалогічних форм   навчальної діяльності;

 - організація співпраці вчителя і учнів; учнів між собою;

- оптимальне співвідношення фронтальних і індивідуальних форм роботи.

9. Створення атмосфери взаємної зацікавленості в роботі один одного:

- заохочення ініціативи і активності учнів;

- використання варіантів організації навчальної діяльності , що забезпечує залежність результатів групової роботи від діяльності кожного;

- докладні інструкції щодо виконання домашніх і самостійних робіт з метою забезпечення їх успішності.

10. Забезпечення зворотного зв’язку :

- відчування вчителем емоційного стану учнів;

- навчання учнів рефлексії, самооцінці дій, зусиль і результатів;

- відвертість; взаємність зворотного зв’язку;

- можливість ставити питання; зацікавлена реакція вчителя на пропозиції.

11. Особистісно орієнтована позиція педагога:

- установка на учня як на суб’єкт навчального процесу;

- визнання самобутності і унікальності кожного учня;

- схильність виражати власну думку;

- уміння бути емоційним і відгукуватися на емоції дітей.

-