ЗАХОДИ щодо проведення тижня історії в Татарбунарському професійно-технічному аграрному училищі - Мої файли - Каталог файлів - тптау
                                                                                                              04.12.2016                              






 
                           
           (новини)  
   ПОШУК ПО САЙТУ
 
                               
Меню сайта

Гостьова книга

Категорії розділу

Форум

Вхід

Кількість відвідувачів сайту

200

Наш фотоальбом


Головна » Файли » Мої файли

ЗАХОДИ щодо проведення тижня історії в Татарбунарському професійно-технічному аграрному училищі
01.06.2015, 18:24

 

Вірші, присвяченіДругійсвітовійвійні

Народ, осяяний
Історичноюпам’яттю, -
Нездолений. Ми
Мусимо знати і не
Забуватицінувійни і перемоги.
Наш рідний Севастополь!
Над тобою
Нависли хмари
В спалахах – вогнях,
І ти, мов витязь,
Вирушив до бою,
Перепинивши
Ворогові шлях.
В суворідні,
В добу для краю грізну
На Чорнімморі
На сторожі во фортецю
Тебе поставив
З певністю народ РадянськоїВітчизни.
І. Гончаренко


ЗполівУкраїни,
З грузинськихсадів,
З російського поля,
З казахськихстепів,
Росте-виростаєгартована рать
Ніколинікомуїї не зламать!
М.Рильський


Правічнісхили, предківськіпричали,
Билинамиоспівані холми
Мовчали скорбно, і велично ждали,
І бачили, як їмвклонились ми.
Як меч блищав в тьмічорнихкрутоярів
І меч піднісся. Перший залп ударив.
Червоногрудийоболокпроплив.
М.Бажан

Стала пам’ятьлюдськаобеліском
Плането наша:
Села і міста,
І вічне небо, і вода пречиста,
Моря величні,
І земля свята –
Аби народ мійпохитнувсь, не вистояв,
І випустивіз рук свій меч і стяг,
І, двадцятьміліонівпоховавши,
Не повалив до нігсвоїх рейхстаг, -
Якимвонобуло б, сьогодні наше?
Братівзгадаймо, поцілуймоматір,
І пригорнімовоїнів – батьків
І вчімосьїхні рани шанувати,
Бо нас би з вами просто не було,
Ми не топтали б ряст на цьомусвіті.
Сини солдатські, повоєннідіти,
Схилім перед солдатами чоло.
Г.Світлична


Партизани
Я той, щогреблі рвав.
Я не сидів у скелі,
Коли дуби валились вікові
У партизанськійлісовійоселі
На пережовклій, стоптанійтраві
Лежав, покритийлистямпурпуровим,
І кров текла по краплікрізьбинти
Алісовик з обличчямсивобровим
Питав мене: “Чивсіпорвав мости?”
П. Воронько




Вогонь з повітря, з берега й води-
Снаряди, міни, бомби і торпеди,
Усе в диму, ти небо бачишледве,
І в небічорнихвибухів ряди.
На морі є неписаний закон!
Відкрито море тільки для хоробрих.
Та цей закон засвоїли ми добре,
Як впершейшов в атаку батальйон
Л. Дмитерко

Будь славен День,
Коли над світом
Сплелись в зеніті торжества
Салютнівистраждані, квіти –
Веселка післягрозова!
Солдат сходив
Тяжкі дороги
І мир – врятоване дитя –
Він до колискимайбуття
Підніс у сяйві Перемоги.
Будь славен День –
Безсмертнийрятай,
Червонозорянечоло!
Цевідтвоїхсвященнихлатів
Світання миру пролягло.
Цетвійгучнийвесняний подвиг
Пустив пагіння в наших днях
Струмитьнароднихзвершень шлях -
І чутизавтрашньогоподих.
Будь славен День –
Побідний День!
Г. Левицький



Сплятьсолдати в степах
Підволошковим небом Європи,
А розквітломущастюнемаєні меж, нікінця.
Біля Волги й Дніпра заросли чебрецямиокопи,
Тільки в шрамах солдатськихпечалятьсянашісерця
Д. Луценко


...Місто, вільне й неполегле,
Встає з руїн, світліє і живе,
І бідніквіти, зрощені в нужді,
В неволі й смуткузмученогоміста
Кладутьдівочі руки молоді,
Як дар любові на броню танкіста
М. Бажан

Війна — це завждитрагедія для обохсторін. Але чи є у ній альтернатива? 
Так є — це Перемога!

 

Пройшловже 65 років з того часу коли закінчиласьнайкривавішавійна в історіїлюдства. Тепер ми можемобільш адекватно оцінюватицю війну, її наслідки, а головне, причини її появи. Метою цього є аж ніяк не зменшення заслуг її героїв, а лишрозвіюванняневірнихстереотипів про неї.

Німеччина, випередивши СРСР, зробилапершоюкрок у нікуди, застосувавши правило «Найкращийзахист — це напад».

Сама війна показала, що у неїпереможцівніколи не буває: вигратиможелише той, хтоменшепрограє, ось і все. Але кожнежиттябезцінне і вбивство людьми один одногоніколи не може бути виправдане!!! Один філософ сказав: «Смерть мільйонів — це лише статистика, а смерть кожноїлюдини з цьогомільйону — трагедія ».

У Другійсвітовійвійніуряди і народи країнантигітлерівськоїкоаліціїмалияснупозитивну мету: вони боролисяпроти фашизму. Але зараз не кожен ветеран, не залежновідкраїни де вінмешкає,наважитьсязгадатиті жахливіподії та стерти з пам’ятівійнутакож не вдасться, як би сильно цього не хотілося. Врешті-решт, це — історіянашого народу, хоч вона й болюча.

Микола Негода

Степом, степом йшлиубійсолдати.
Степом, степом – обрійзатягло.
Мати, мати стала коло хати,
А навкруг в диму село.

Степом, степом розгулисьгармати,
Степом, степом – клекiт нароста.
Степом, степом падаютьсолдати,
А навкругшумлять жита.

Степом, степом поросли берізки,
Степом, степом сонцерозлилось.
Степом, степом – встали обеліски,
А навкруг розлив колось.

Степом, степом – людям жито жати,
Степом, степом даль махнекрилом.
Мати, матиждесвого солдата,
А солдат спить вічним сном

***

Олесь Гончар

Танкіст

Сніги! Не сніги, а ріллі,
Наоранісмертю за мить.
І хлопець – одневугілля –
Біля танка своголежить.

Руку підняв до неба.
Крик занімів на вустах.
Божити б йомуще треба
Внезайманихдесьмістах,

Ще б чутидовкола себе
Той гомінпрекраснихміст.
Бунтуючи, зняв до неба
Чорний кулак танкіст.

І руки йогообгорілі
Не хочуть такого кінця!
І зуби аж сяютьбілі
На спаленіймасцілиця!

Бо то ж недомріянамрія,
То ж вірністьйогокомусь –
Напис на танку біліє:

«Жди –
я вернусь!».

1945 р, Секешфехервар

***

ЛеонідПервомайський

Уночі в СтарімОсколі
Я зістанціїіду...
Дерева чорніютьголі
В привокзальному саду.

В небіпромінь не згасає,
Не світаєдалина,
Йде весна і сном не знає,
Що в полях не спить війна.

Що над темною ріллею,
Зброю стиснувши в руці,
Вслід за щастям, вслід за нею
Пробиваютьсябійці.

Що упав боєць у полі
Білярідного села
І рука йогоповолі
Темну землю обняла.

Вінлежитьспокійно й строго,
Ні жалю не жде, нісліз,
І міжпальцями у нього
Перший пролісокпроріс.

1942 р.

***

Володимир Бровченко

Недожата нива

Всерпні не брали ми в руки серпи,
Бо руки тримализброю,
Бонашідостигліпшеничні степи
Були тоді полем бою.

Нива – по колосу ходятьзайці!
Місяць над степом стоїть в караулі.
З боку одного – нашібійці,
З другого ворог – на відстанікулі.

Нібито тихо. Тривожний ландшафт.
Біліхатипочорніливід туги.
І не змоглагречкосійна душа
Стерпіть над хлібомнаруги.
Вийшов солдат –
Степові сват –
В нічізтраншеї-яруги.

Поповзом ниву розтерзану жав,
Працівіддавши душу і тіло,
Місяця серп йомупомагав,
Поки на сходізадніло.

Бачитьпришелець, щось тут не те,
І не збагнутийому, що за диво:
Звечора поле було золоте,
Нині жпростерласявижата нива.

Бачитьснопи, як бійці, на стерні,
Все те печейого, злостить і муля.
Вінще не знає,що в ційстороні
Кожна зернинка – фашистові куля.

Бою розкручувалась круговерть,
Моврозтривоженийулій.
Полем ходила солдатова смерть,
Так недалеко, на відстанікулі.

Стало на світібільшевдовиць.
Хлібові трудно служивши і чесно,
Воїн лежав міжснопівгорілиць,
Стягнутийременем, як перевеслом.

І пропливли над солдатом віки.
Діти... колгоспийого йкомнезами.
Ті, що стояли покіль, колоски
Чорними впали на ньогосльозами.

...Хвиліпшеничнібіжатьвдалину
На тому ж таки на вічнім лану.
Внучка мені, як маленькацарівна:
– Щоцети, діду, усе про війну,
А про казкове коли, про чарівне?

І, примруживши очко,
Намагається глянуть на сонце
Крізь бублика рум'яного.
– Постривай, дочко.
Спершу могилку солдатськудоглянемо.

***

Ліна Костенко 

Мій перший вірш написаний в окопі, 
на тійсипкій од вибухівстіні, 
коли згубилозорі в гороскопі 
моєдитинство, вбите на війні. 

Лилась пожежівулканічна лава. 
Горіла хата. Нічздавалась днем. 
І захлиналась наша переправа 
через Дніпро – водою і вогнем. 

Гула земля. Сусідськийплакав хлопчик. 
Хрестилась баба, і кінчавсяхліб. 
Двигтівотойвузесенький окопчик, 
де двісім'їтулилиськількадіб. 

О перший біль тих не дитячихвражень, 
якийвінсліднасерцізалиша! 
Як невимовневіршами не скажеш, 
чи ненімоюзробиться душа?! 

Цевжебулоні зайчиком, нівовком –
кривавийсвіт, обвуглена зоря! –
а я писала мало не осколком 
великібукви, щойно з букваря, –

той перший віршик, притулившись скраю, 
щобприсвітилапоночівійна. 
Якийвінбув, я вже не пам'ятаю. 
Снаряд упав – осипаласьстіна. 

***

Тут обелісківціла рота.
Стрижі над кручею стрижуть.
Високіцвинтарні ворота
Високутишустережуть.

Звання, і прізвища, і дати.
Печалібронзовелиття.
Лежать наморенісолдати,
А не проживши й півжиття!

Хтось, може, винен перед ними.
Хтось, може, щось колись забув.
Хтось, може, зорями сумними
У снах юнацьких не побув.

Хтось, може, має яку звістку,
Якінесказані слова...
Тут на одному обеліску
Є навітьпоштапольова.

***

АндрійМалишко

Не плачте, мамо, не треба, 
вже не вернутисина. 
Он вiнлежитьпiдтином, 
скронязлегка в кровi. 

I меркне зимовий вечiр, 
утiха твоя єдина, 
А з лiсуiдутьповстанцi, 
закуренi в дим, живi. 

Чоготижуришся, батьку, 
що хату спалили клятi? 
Брата забили в пута, 
сивiє, бач, голова. 

Пожитки твоїхорошi, 
радостiнебагатi –
Усе димить в попелищi 
i тлiє, не дотлiва. 

Iржаликонi в артiлi, 
ворота скрипiлиновiї, 
Забрали овець i коней –
кривавийслiд по травi... 

I меркне зимовий вечiр 
в далекiйсивiйзавiї, 
А з лiсуiдутьповстанцi, 
закуренi в дим, живi. 

Он ту яблуневугiлку, 
де снiгу замети бiлi, 
Ти самщепивiзсусiдом, 
цвiти, мiй веселий дiм! 

Ми знаємо, знаєм, знаєм! –
кричать пеньки обгорiлi 
Iзхати, з комори, з клунi 
в сльозах i в горiтвоїм. 

Повiшенихвiтергойдає. 
Гарматаб'єопiвночi. 
I тлiє все в попелищi: 
i радiсть, i труд, i пiт. 

Дивлятьсязорi з неба, 
немовзамученихочi, 
Немоврозстрiлянихочi 
бiлякленовихворiт. 

Не плачте, мамо, не треба, 
i ви не журiться, тату, 
Друзiiдутьзi сходу, 
сурма не грає – б'є! 

Катiвповедуть на страту, 
на нашу святурозплату, 
I в них не вистачитькровi 
за грiзне горе твоє! 

***

ТетянаЧорновіл

СОТНІ ЛИХ НАЗАД

Присвячено початку ДругоїСвітовоївійни
на території СССР

 

 

У день цейпочалась війна

Не там… Не з тимнападником…

У ній народ наш спив до дна

Затіяне злим зрадником.

Той роль леліявпанівну

У світовійісторії,

Свою ж державу ввівввійну

На власнійтериторії.

Вождів безумство, литевщерть,

Фронтами розлетілося,

Простісвятіішли на смерть,

Бо так комусьхотілося.

Про перемогу на межі

Ще йдосітіньнуртується,

Ще не один Гулаг душі

В кутках думок готується.

Не вся доведена вина,

Що в кровізахлиналася.

 

А сотні лих назад війна

Щетількипочиналася…

22.06.2012

 
 
 

 

 

 

Мальчики http://www.zanimatika.narod.ru/Lenta.png


Уходили мальчики – на плечах шинели, 
Уходили мальчики – храбро песни пели, 
Отступали мальчики пыльными степями, 
Умирали мальчики, где – не знали сами... 
Попадали мальчики в страшные бараки, 
Догоняли мальчиков лютые собаки. 
Убивали мальчиков за побег на месте, 
Не продали мальчики совести и чести... 
Не хотели мальчики поддаваться страху, 
Поднимались мальчики по свистку в атаку. 
В черный дым сражений, на броне покатой 
Уезжали мальчики – стиснув автоматы. 
Повидали мальчики – храбрые солдаты – 
Волгу – в сорок первом, 
Шпрее – в сорок пятом, 
Показали мальчики за четыре года, 
Кто такие мальчики нашего народа.

(И. Карпов)
 

Памяти 13 миллионов детей, погибших во Второй мировой войне http://www.zanimatika.narod.ru/Lenta.png

Тринадцать миллионов детских жизней
Сгорело в адском пламени войны.
Их смех фонтанов радости не брызнет
На мирное цветение весны.

Мечты их не взлетят волшебной стаей
Над взрослыми серьезными людьми,
И в чём-то человечество отстанет,
И в чём-то обеднеет целый мир.

Тех, кто горшки из глины обжигают,
Хлеба растят и строят города,
Кто землю по-хозяйски обживают
Для жизни, счастья, мира и труда.

Без них Европа сразу постарела,
На много поколений недород
И грусть с надеждой, как в лесу горелом:
Когда ж подлесок новый станет в рост?

Им скорбный монумент воздвигнут в Польше,
А в Ленинграде – каменный Цветок,
Чтоб в памяти людей остался дольше
Прошедших войн трагический итог.

Тринадцать миллионов детских жизней -
Кровавый след коричневой чумы.
Их мертвые глазёнки с укоризной
Глядят нам в душу из могильной тьмы,

Из пепла Бухенвальда и Хатыни,
Из бликов пискаревского огня:
"Неужто память жгучая остынет?
Неужто люди мир не сохранят?"

Их губы запеклись в последнем крике,
В предсмертном зове милых мам своих...
О, матери стран малых и великих!
Услышьте их и помните о них!
(А. Молчанов)

 

 

Категорія: Мої файли | Додав: kabak
Переглядів: 150 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
В училищі працює психолог


Оцініть наш сайт
Всего ответов: 52

Де на вашу думку краще навчатися?
Всего ответов: 59

Хто на сайті

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Відлік часу



***** ******************************** *****
Все для вчителя
Татарбунари в мережі інтернет
Все для учня





Острів знань







Copyright MyCorp © 2016

Безкоштовний хостинг uCoz