Вірші, присвяченіДругійсвітовійвійні
|
Народ, осяяний
Історичноюпам’яттю, -
Нездолений. Ми
Мусимо знати і не
Забуватицінувійни і перемоги.
Наш рідний Севастополь!
Над тобою
Нависли хмари
В спалахах – вогнях,
І ти, мов витязь,
Вирушив до бою,
Перепинивши
Ворогові шлях.
В суворідні,
В добу для краю грізну
На Чорнімморі
На сторожі во фортецю
Тебе поставив
З певністю народ РадянськоїВітчизни.
І. Гончаренко
ЗполівУкраїни,
З грузинськихсадів,
З російського поля,
З казахськихстепів,
Росте-виростаєгартована рать
Ніколинікомуїї не зламать!
М.Рильський
Правічнісхили, предківськіпричали,
Билинамиоспівані холми
Мовчали скорбно, і велично ждали,
І бачили, як їмвклонились ми.
Як меч блищав в тьмічорнихкрутоярів
І меч піднісся. Перший залп ударив.
Червоногрудийоболокпроплив.
М.Бажан
|
Стала пам’ятьлюдськаобеліском
Плането наша:
Села і міста,
І вічне небо, і вода пречиста,
Моря величні,
І земля свята –
Аби народ мійпохитнувсь, не вистояв,
І випустивіз рук свій меч і стяг,
І, двадцятьміліонівпоховавши,
Не повалив до нігсвоїх рейхстаг, -
Якимвонобуло б, сьогодні наше?
Братівзгадаймо, поцілуймоматір,
І пригорнімовоїнів – батьків
І вчімосьїхні рани шанувати,
Бо нас би з вами просто не було,
Ми не топтали б ряст на цьомусвіті.
Сини солдатські, повоєннідіти,
Схилім перед солдатами чоло.
Г.Світлична
Партизани
Я той, щогреблі рвав.
Я не сидів у скелі,
Коли дуби валились вікові
У партизанськійлісовійоселі
На пережовклій, стоптанійтраві
Лежав, покритийлистямпурпуровим,
І кров текла по краплікрізьбинти
Алісовик з обличчямсивобровим
Питав мене: “Чивсіпорвав мости?”
П. Воронько
Вогонь з повітря, з берега й води-
Снаряди, міни, бомби і торпеди,
Усе в диму, ти небо бачишледве,
І в небічорнихвибухів ряди.
На морі є неписаний закон!
Відкрито море тільки для хоробрих.
Та цей закон засвоїли ми добре,
Як впершейшов в атаку батальйон
Л. Дмитерко
|
Будь славен День,
Коли над світом
Сплелись в зеніті торжества
Салютнівистраждані, квіти –
Веселка післягрозова!
Солдат сходив
Тяжкі дороги
І мир – врятоване дитя –
Він до колискимайбуття
Підніс у сяйві Перемоги.
Будь славен День –
Безсмертнийрятай,
Червонозорянечоло!
Цевідтвоїхсвященнихлатів
Світання миру пролягло.
Цетвійгучнийвесняний подвиг
Пустив пагіння в наших днях
Струмитьнароднихзвершень шлях -
І чутизавтрашньогоподих.
Будь славен День –
Побідний День!
Г. Левицький
Сплятьсолдати в степах
Підволошковим небом Європи,
А розквітломущастюнемаєні меж, нікінця.
Біля Волги й Дніпра заросли чебрецямиокопи,
Тільки в шрамах солдатськихпечалятьсянашісерця
Д. Луценко
...Місто, вільне й неполегле,
Встає з руїн, світліє і живе,
І бідніквіти, зрощені в нужді,
В неволі й смуткузмученогоміста
Кладутьдівочі руки молоді,
Як дар любові на броню танкіста
М. Бажан
|
Війна — це завждитрагедія для обохсторін. Але чи є у ній альтернатива?
Так є — це Перемога!
Пройшловже 65 років з того часу коли закінчиласьнайкривавішавійна в історіїлюдства. Тепер ми можемобільш адекватно оцінюватицю війну, її наслідки, а головне, причини її появи. Метою цього є аж ніяк не зменшення заслуг її героїв, а лишрозвіюванняневірнихстереотипів про неї.
Німеччина, випередивши СРСР, зробилапершоюкрок у нікуди, застосувавши правило «Найкращийзахист — це напад».
Сама війна показала, що у неїпереможцівніколи не буває: вигратиможелише той, хтоменшепрограє, ось і все. Але кожнежиттябезцінне і вбивство людьми один одногоніколи не може бути виправдане!!! Один філософ сказав: «Смерть мільйонів — це лише статистика, а смерть кожноїлюдини з цьогомільйону — трагедія ».
У Другійсвітовійвійніуряди і народи країнантигітлерівськоїкоаліціїмалияснупозитивну мету: вони боролисяпроти фашизму. Але зараз не кожен ветеран, не залежновідкраїни де вінмешкає,наважитьсязгадатиті жахливіподії та стерти з пам’ятівійнутакож не вдасться, як би сильно цього не хотілося. Врешті-решт, це — історіянашого народу, хоч вона й болюча.
Микола Негода
Степом, степом йшлиубійсолдати.
Степом, степом – обрійзатягло.
Мати, мати стала коло хати,
А навкруг в диму село.
Степом, степом розгулисьгармати,
Степом, степом – клекiт нароста.
Степом, степом падаютьсолдати,
А навкругшумлять жита.
Степом, степом поросли берізки,
Степом, степом сонцерозлилось.
Степом, степом – встали обеліски,
А навкруг розлив колось.
Степом, степом – людям жито жати,
Степом, степом даль махнекрилом.
Мати, матиждесвого солдата,
А солдат спить вічним сном
***
Олесь Гончар
Танкіст
Сніги! Не сніги, а ріллі,
Наоранісмертю за мить.
І хлопець – одневугілля –
Біля танка своголежить.
Руку підняв до неба.
Крик занімів на вустах.
Божити б йомуще треба
Внезайманихдесьмістах,
Ще б чутидовкола себе
Той гомінпрекраснихміст.
Бунтуючи, зняв до неба
Чорний кулак танкіст.
І руки йогообгорілі
Не хочуть такого кінця!
І зуби аж сяютьбілі
На спаленіймасцілиця!
Бо то ж недомріянамрія,
То ж вірністьйогокомусь –
Напис на танку біліє:
«Жди –
я вернусь!».
1945 р, Секешфехервар
***
ЛеонідПервомайський
Уночі в СтарімОсколі
Я зістанціїіду...
Дерева чорніютьголі
В привокзальному саду.
В небіпромінь не згасає,
Не світаєдалина,
Йде весна і сном не знає,
Що в полях не спить війна.
Що над темною ріллею,
Зброю стиснувши в руці,
Вслід за щастям, вслід за нею
Пробиваютьсябійці.
Що упав боєць у полі
Білярідного села
І рука йогоповолі
Темну землю обняла.
Вінлежитьспокійно й строго,
Ні жалю не жде, нісліз,
І міжпальцями у нього
Перший пролісокпроріс.
1942 р.
***
Володимир Бровченко
Недожата нива
Всерпні не брали ми в руки серпи,
Бо руки тримализброю,
Бонашідостигліпшеничні степи
Були тоді полем бою.
Нива – по колосу ходятьзайці!
Місяць над степом стоїть в караулі.
З боку одного – нашібійці,
З другого ворог – на відстанікулі.
Нібито тихо. Тривожний ландшафт.
Біліхатипочорніливід туги.
І не змоглагречкосійна душа
Стерпіть над хлібомнаруги.
Вийшов солдат –
Степові сват –
В нічізтраншеї-яруги.
Поповзом ниву розтерзану жав,
Працівіддавши душу і тіло,
Місяця серп йомупомагав,
Поки на сходізадніло.
Бачитьпришелець, щось тут не те,
І не збагнутийому, що за диво:
Звечора поле було золоте,
Нині жпростерласявижата нива.
Бачитьснопи, як бійці, на стерні,
Все те печейого, злостить і муля.
Вінще не знає,що в ційстороні
Кожна зернинка – фашистові куля.
Бою розкручувалась круговерть,
Моврозтривоженийулій.
Полем ходила солдатова смерть,
Так недалеко, на відстанікулі.
Стало на світібільшевдовиць.
Хлібові трудно служивши і чесно,
Воїн лежав міжснопівгорілиць,
Стягнутийременем, як перевеслом.
І пропливли над солдатом віки.
Діти... колгоспийого йкомнезами.
Ті, що стояли покіль, колоски
Чорними впали на ньогосльозами.
...Хвиліпшеничнібіжатьвдалину
На тому ж таки на вічнім лану.
Внучка мені, як маленькацарівна:
– Щоцети, діду, усе про війну,
А про казкове коли, про чарівне?
І, примруживши очко,
Намагається глянуть на сонце
Крізь бублика рум'яного.
– Постривай, дочко.
Спершу могилку солдатськудоглянемо.
***
Ліна Костенко
Мій перший вірш написаний в окопі,
на тійсипкій од вибухівстіні,
коли згубилозорі в гороскопі
моєдитинство, вбите на війні.
Лилась пожежівулканічна лава.
Горіла хата. Нічздавалась днем.
І захлиналась наша переправа
через Дніпро – водою і вогнем.
Гула земля. Сусідськийплакав хлопчик.
Хрестилась баба, і кінчавсяхліб.
Двигтівотойвузесенький окопчик,
де двісім'їтулилиськількадіб.
О перший біль тих не дитячихвражень,
якийвінсліднасерцізалиша!
Як невимовневіршами не скажеш,
чи ненімоюзробиться душа?!
Цевжебулоні зайчиком, нівовком –
кривавийсвіт, обвуглена зоря! –
а я писала мало не осколком
великібукви, щойно з букваря, –
той перший віршик, притулившись скраю,
щобприсвітилапоночівійна.
Якийвінбув, я вже не пам'ятаю.
Снаряд упав – осипаласьстіна.
***
Тут обелісківціла рота.
Стрижі над кручею стрижуть.
Високіцвинтарні ворота
Високутишустережуть.
Звання, і прізвища, і дати.
Печалібронзовелиття.
Лежать наморенісолдати,
А не проживши й півжиття!
Хтось, може, винен перед ними.
Хтось, може, щось колись забув.
Хтось, може, зорями сумними
У снах юнацьких не побув.
Хтось, може, має яку звістку,
Якінесказані слова...
Тут на одному обеліску
Є навітьпоштапольова.
***
АндрійМалишко
Не плачте, мамо, не треба,
вже не вернутисина.
Он вiнлежитьпiдтином,
скронязлегка в кровi.
I меркне зимовий вечiр,
утiха твоя єдина,
А з лiсуiдутьповстанцi,
закуренi в дим, живi.
Чоготижуришся, батьку,
що хату спалили клятi?
Брата забили в пута,
сивiє, бач, голова.
Пожитки твоїхорошi,
радостiнебагатi –
Усе димить в попелищi
i тлiє, не дотлiва.
Iржаликонi в артiлi,
ворота скрипiлиновiї,
Забрали овець i коней –
кривавийслiд по травi...
I меркне зимовий вечiр
в далекiйсивiйзавiї,
А з лiсуiдутьповстанцi,
закуренi в дим, живi.
Он ту яблуневугiлку,
де снiгу замети бiлi,
Ти самщепивiзсусiдом,
цвiти, мiй веселий дiм!
Ми знаємо, знаєм, знаєм! –
кричать пеньки обгорiлi
Iзхати, з комори, з клунi
в сльозах i в горiтвоїм.
Повiшенихвiтергойдає.
Гарматаб'єопiвночi.
I тлiє все в попелищi:
i радiсть, i труд, i пiт.
Дивлятьсязорi з неба,
немовзамученихочi,
Немоврозстрiлянихочi
бiлякленовихворiт.
Не плачте, мамо, не треба,
i ви не журiться, тату,
Друзiiдутьзi сходу,
сурма не грає – б'є!
Катiвповедуть на страту,
на нашу святурозплату,
I в них не вистачитькровi
за грiзне горе твоє!
***
|
ТетянаЧорновіл
|
|
СОТНІ ЛИХ НАЗАД
|
|
Присвячено початку ДругоїСвітовоївійни
на території СССР
|
| |
|
У день цейпочалась війна
Не там… Не з тимнападником…
У ній народ наш спив до дна
Затіяне злим зрадником.
Той роль леліявпанівну
У світовійісторії,
Свою ж державу ввівввійну
На власнійтериторії.
Вождів безумство, литевщерть,
Фронтами розлетілося,
Простісвятіішли на смерть,
Бо так комусьхотілося.
Про перемогу на межі
Ще йдосітіньнуртується,
Ще не один Гулаг душі
В кутках думок готується.
Не вся доведена вина,
Що в кровізахлиналася.
А сотні лих назад війна
Щетількипочиналася…
|
|
Мальчики 
Уходили мальчики – на плечах шинели,
Уходили мальчики – храбро песни пели,
Отступали мальчики пыльными степями,
Умирали мальчики, где – не знали сами...
Попадали мальчики в страшные бараки,
Догоняли мальчиков лютые собаки.
Убивали мальчиков за побег на месте,
Не продали мальчики совести и чести...
Не хотели мальчики поддаваться страху,
Поднимались мальчики по свистку в атаку.
В черный дым сражений, на броне покатой
Уезжали мальчики – стиснув автоматы.
Повидали мальчики – храбрые солдаты –
Волгу – в сорок первом,
Шпрее – в сорок пятом,
Показали мальчики за четыре года,
Кто такие мальчики нашего народа.
(И. Карпов)
Памяти 13 миллионов детей, погибших во Второй мировой войне
Тринадцать миллионов детских жизней
Сгорело в адском пламени войны.
Их смех фонтанов радости не брызнет
На мирное цветение весны.
Мечты их не взлетят волшебной стаей
Над взрослыми серьезными людьми,
И в чём-то человечество отстанет,
И в чём-то обеднеет целый мир.
Тех, кто горшки из глины обжигают,
Хлеба растят и строят города,
Кто землю по-хозяйски обживают
Для жизни, счастья, мира и труда.
Без них Европа сразу постарела,
На много поколений недород
И грусть с надеждой, как в лесу горелом:
Когда ж подлесок новый станет в рост?
Им скорбный монумент воздвигнут в Польше,
А в Ленинграде – каменный Цветок,
Чтоб в памяти людей остался дольше
Прошедших войн трагический итог.
Тринадцать миллионов детских жизней -
Кровавый след коричневой чумы.
Их мертвые глазёнки с укоризной
Глядят нам в душу из могильной тьмы,
Из пепла Бухенвальда и Хатыни,
Из бликов пискаревского огня:
"Неужто память жгучая остынет?
Неужто люди мир не сохранят?"
Их губы запеклись в последнем крике,
В предсмертном зове милых мам своих...
О, матери стран малых и великих!
Услышьте их и помните о них!
(А. Молчанов)
|
